У житті будь-кого з нас можна зауважити дуже багато стереотипів. Ще пів біди, коли самі створили їх — більша біда, коли їх перейняли від інших. Звичайно, це найбільше стосується когось, але й нас, бо ж ми завжди дивимось як на себе, так і на інших осіб, через призму минулого. Бо ж коли про когось кажемо, що його знаємо, то такий висновок робимо на підставі наших стосунків із цією особою в минулому.
Так, це правда, що ми мали досвід зустрічі з нею за тих чи інших обставин, тому і пізнали її у якійсь зустрічі. Однак забуваємо, що відтоді минув час, за який ми обоє змінилась. І ці мої знання про ту людину — з минулих зустрічей. Тепер наші зустрічі — це щось унікальне і неповторне.
Ми також часто маємо звичку «приклеювати» ярлики особам:
«Та я знаю, що це за людина, ти мені про нього не говори, бо я знаю його вже десять років. Я мав із ним вже багато справ, він усе завалив».
Також дуже часто ми ідеалізуємо тих чи інших людей, а не раз і зачаровуємося ними. Однак після зачарування здебільшого настає розчарування. Бо ж раніше ми бачили лише позитивні сторони особи, однак не бачили, а може і не хотіли бачити негативні.
Погляньмо, хтось наших друзів має за недругів, а ми чиїхось недругів маємо за друзів. Це тому, що ми бачимо в тих чи інших особах лише позитивні або негативні риси. Важливо бути відкритим до людини, що би вона не зробила, який би досвід у минулому ми з нею не мали б. Ми не маємо права ні на кому і ніколи «поставити хрестик», бо за кожну особу віддав своє життя Господь. Тому потрібно приймати кожну людину цілісно — так, як це бачить Господь, а не жити стереотипами про неї.
Щоб зустрітися, маємо виходити назустріч кожній людині, виходити зі своєї комфортної зони. Кожен із нас живе в своїй комфортній зоні, живе в своєму суб’єктивізмі. Дивимось на світ через призму свого попереднього досвіду та знань. Не усвідомлюємо, що кожна зустріч у нашому житті — унікальна і неповторна. Тому важливо вчитись дивитись на кожну людину «свіжо».
Також кожен із нас має свої стереотипи й уяви про самих себе. Однак кожна зустріч — це немовби дзеркало, в якому ми можемо побачити себе та свою поведінку. І що трудніша ситуація, то краще можемо побачити та пізнати себе.
Джерело: Владика Венедикт Алексійчук
